Численні випадки з повсякденної арбітражної практики свідчать про пошуки нових сценаріїв у “вічному” протистоянні між податківцями і підприємцями

Київські ТОВ “Б...” (далі - ТОВ) і АТЗТ “Є...” (далі - АТЗТ) уклали між собою договір поставки продуктів харчування, де ТОВ виступало постачальником, а АТЗТ - покупцем. Поставка й оплата товару мали здійснюватися на підставі накладних, які сторони визначили як невід’ємну частину договору. АТЗТ перерахувало ТОВ 14072 грн. на підставі рахунку-фактури.

ДПА м. Києва здійснила перевірку вказаних підприємств і дійшла таких висновків. ТОВ протягом усього періоду своєї діяльності порушувало п. 1-3 ст. 9 Закону “Про систему оподаткування”, не сплачувало податків, а також не здавало встановлену звітність і декларації (за довідкою ДПА Радянського р-ну м.Києва). Необхідних для торгівлі ліцензій ТОВ також не отримало. Директор у Києві не прописаний і тут не мешкає. І, нарешті, найголовніше. Укладання договору поставки й оформлення його виконання (виписування накладних) здійснювалось за кілька місяців до державної реєстрації ТОВ як суб’єкта підприємництва. Таким чином, у договорі вказані реквізити, номер рахунка і є відбиток печатки підприємства, якого не існувало на момент укладення договору. У накладних відсутні реквізити доручень на отримання товару. Що ж стосується АТЗТ, то воно мало право на законних підставах усі необхідні реквізити, ліцензії та печатку.

На підставі вищенаведеного податківці зробили висновок про недійсність договору поставки між ТОВ і АТЗТ. На їхню думку, обидві сторони мали умисел укласти угоду, що суперечить інтересам держави і суспільства (ст. 49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Щоправда, це може встановлюватися рішенням суду (див. Лист ДПАУ від 21.05.99 р. № 329/4/25-1210). Відповідний позов про визнання угоди мід ТОВ і АТЗТ недійсною було подано до Арбітражного суду м. Києва. Крім цього, на підставі ст. 49 ЦК у позові також була вимога про стягнення усього отриманого сторонами за договором поставки в дохід держави, тобто і поставлених продуктів харчування, і сплаченої за них суми. АТЗТ подало до Арбітражного суду м. Києва свої заперечення щодо позову податківців. Суть їх зводилася до того, що АТЗТ не знало і не могло знати про незаконність дій ТОВ , тобто у АТЗТ відсутній умисел щодо укладення угоди, котра суперечить інтересам держави і суспільства. Ці контаргументи можна вважати типовими для подібних справ, тому наведемо їх повністю:

- донедавно АТЗТ навіть і не знало про існування ТОВ і договір уклали на пропозицію останнього;

- були запропоновані вигідні умови: оплата лише після отриамння і реалізації продуктів харчування (це й заохотило АТЗТ до укдення спірного договору);

- продукти справді отримані, реалізовані і оплачені відповідно до умов договору поставки;

- таким чином договір повністю виконано, причому АТЗТ діяло як сумлінна сторона й жлдних порушень не припустилося;

- жодного умислу на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства АТЗТ не мало;

- усі виявлені порушення стосуються лише ТОВ і про них АТЗТ не було відомо.

Представник ТОВ на судове засідання не з’явився і справу розглядали без нього.

Арбітражний суд дійшов таких висновків: застосування ст. 49 ЦК вимагає наявності ознак того, що договір укладено з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства; жодних доказів цьому не представлено, тому у позові - відмовити. ДПА м. Києва оскаржила це рішення до наглядової інстанції. У своїй заяві про перегляд рішення про Арбітражного суду податківці зазначили, що АТЗТ як покупець занизило за допомогою спірного договору свій оподатковуний оборот. А саме - відобразило у своєму обліку заборгованість перед ТОВ-продавцем на 14072 грн. Потім перерахувало цю суму продавцеві, чим збільшило свої витрати і зменьшило прибуток.

Відповідно, до бюджету не надійшла певна сума податку на прибуток, що підтверджує наявність умислу і мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства, в обох сторін договору.

Наглядова інстанція Арбітражного суду м.Києва розглянула заяву про перегляд рішення і дійшла висновку, що договір між АТЗТ і ТОВ фактично став чинним лише після набуття ТОВ статусу юридичної особи (ст. 26 ЦК). До речі, такої ж думки дотримується тепер і ДПАУ у своїму листі від 21.05.99 р. Крім того, ТОВ не мало необхідних для торгівлі ліцензій (ст. 4 Закону “Про підприємництво”). Все це дає підстави для визнання вишезгаданого договору недійсним згідно зі ст.48 ЦК (недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону).

На підставі п. 11 ст. 10 Закону “Про державну податкову службу в Україні” у випадку визнання договору недійсним в дохід держави стягується лише сплачені кошти, а не все майно, яке є предметом договору. Таким чином, ст. 49 ЦК застосувати не можна, а стягнення в дохід держави можливо провести тільки з ТОВ, що отримало кошти як продавець. На підставі вищезазначеного судове рішення скасувати, а позов ДПА м. Києва задовольнити частково. Стягнути з ТОВ в дохід держави 14072 грн., отримані без належних підстав.

Ми запропонували читачам приблизний сценарій, за яким тепер діятимуть податківці після того, як було призупинено застосування “непрямих методів”. Йдеться про перехід від пошуку фіктивних фірм до виявлення окремих недійсних (фіктивних) договорів з наступним поданням відповідних позовів до суду. Але тут на позивачів чекають значні труднощі. Так по наведеній справі головна причина часткової поразки податківців - непредставлення суду доказів наявності протизаконних намірів у АТЗТ. Натомість представлені АТЗТ заперечення проти позову ДПА усі судові інстанції визнали переконливими. Фактично йдеться про застосування до платників податків презумції невинності, тобто доводи їхню провину й протизаконні наміри, передбачені у ст. 49 ЦК, мають податкові органи. Другий важливий висновок - доведеність намірів, що суперечать інтересам держави та суспільства, у однієї сторони зовсім не означає, що такі наміри були в іншої сторони угоди, яку визнали недійсною. Саме на цьому наголошує і Вищий арбітражний суд України у своїх роз’ясненнях від 12.03.99 р. “Про деякі питання практики розгляду спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” (абзац. 3 п. 11). У вищезгаданому листі ДПАУ від 21.05. 99 р. № 329/4/25-1210 наведено перелік документів (доказів), які тепер мають подавати до суду податкові органи разом з позовами про визнання угод недійсними:

- свідоцтво про державну реєстрацію сторін договору, що перевіряється на предмет недійсності (у разі відсутності відомостей про реєстрацію - відповідна довідка);

- акти обстеження місцезнаходження сторін договору (чи перебувають за юридичною адресою), документи про неподання зівітності, відсутність реєстрації як платника ПДВ;

- довідка органу дозвільної системи про те, що печатки сторонам договору не видавалися;

- відповідні пояснення громадян, на чиї паспорти реєструвалися сторони договору тощо.

ПОРАДИ ДИРЕКТОРУ

1. У чинному законодавстві немає вимоги до платників податків перевіряти наміри своїх контрагентів і тим більше з’ясовувати, чи не збираються вони обдурювати державу або суспільство (ст.19 Конституції України, ст.9 Закону “Про систему оподаткування”, Закон “Про підприємництво” тощо). Цими аргументами варто скористатися , відповідаючи на закиди на шквалт: “А ви повинні перевіряти, з ким маєте справу!”.

2. Слід мати на увазі, що справа може дійти до суду, до чого варто підготуватися заздалегідь. Для цього на спірному договорі варто вказати дані про державну реєстрацію контрагентів, про їх реєстрацію як платників ПДВ і платників податків взагалі. Далі усе це закріпити приписом, що відповідальність за достовірність наведених даних несуть сторони, які їх надали.

3. Потрібно заздалегідь подбати про належне юридичне і бухгалтерське оформлення не лише самого договору, а й його виконання (довіреності, накладні, акти прийому-передачі тощо). За відсутності цього договір матиме вигляд звичайної “липи”, незалежно від того, що ви потім розповідатиме суду.