Згідно п. 4 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” обов’язок фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою обов’язкового платежу. Така сплата провадиться у порядку, встановленому вказаним Законом та іншими законами України (ст 17, ч.1 Закону).

На жаль, ні Законом України “Про систему оподаткування”, ні іншими законами України момент, з якого обов’язковий платіж вважається сплаченим, не визначено. Вказане дає підстави податківцям трактувати цю прогалину в законодавстві на свою користь.

На практиці з цього питання існує дві протилежні позиції. Кожна з цих позицій має певне своє обгрунтування.

Згідно першої - обов’язковий платіж вважається сплаченим з моменту надходження коштів до Державного (місцевого) бюджету. Саме такої позиції дотримуються податківці, хоча офіційних роз’яснень на рівні ДПА України не має. Гірше, що окремі господарські суди також схиляються на сторону податкової.

Основний аргумент прихильників такої позиції полягає в слідуючому: кошти вважаються зарахованими на рахунок одержувача, відкритий в банку, після відображення їх на цьому рахунку в щоденному оборотно-сальдовому балансі банку (п. 31 розділу ІІ Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 29.03.2001 р. № 135. Отже, з моменту зарахування контів на рахунок одержувача обов’язковий платіж вважається сплаченим.

Згідно другої - обов’язковий платіж вважається сплаченим за наявністю підтвердження про подання до банку платіжного доручення про сплату платежу та прийняття банком розрахункового документа на виконання.

Суть такого обрунтування в загальному вигляді полягає в наступному:

Чинним законодавством України внесення обов’язкових платежів до бюджету передбачено через банківські установи. Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлено вимоги по оформленню та порядок подання до банку таких розрахункових документів. Частиною 3 пункту 14 розділу ІІ вказаної Інструкції встановлено, що відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту “Дата надходження”, який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення. Ініціювання переказу вважається завершеним з часу прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Жодним нормативним актом в Україні не надано право (так само як і не зобов’язано) платника податків здійснювати контроль за банком щодо надходження перерахованих коштів до бюджету. Отже, обов’язковий платіж вважається сплаченим з дати прийняття банком розрахункового документа про його сплату до бюджету на виконання. Не вважаючи себе з цього неоднозначного питання, так би мовити, останньою інстанцією, висловлю свою думку, що друга позиція має більш переконливе обгрунтування.

Крім того необхідно нагадати, що при колізії норм (зокрема, п. 14 і п. 31 розділу ІІ Інструкції), що допускають неоднозначне трактування обов’язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (підпункт 4.4.1 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-III).