Культура, зокрема правова, загалу наших підприємців ще далека від тих стандартів, коли слово бізнесмена має значно вагомішу силу, ніж звичайний папірець. Розраховувати в скорому майбутньому на значне покращення такого стану, звичайно, не варто, оскільки, як знаємо з підручників, живемо всі ми в епоху так званого первинного накопичення капіталу. У цьому зв’язку, актуальними є знання, а особливо вміння практичного застосування певних заходів щодо зведення до мінімуму ризику виникнення боргу.

Саме його виникнення як причини, оскільки наявний борг вже є наслідком невиконання контагентом взятих на себе зобов’язань. Звичайно, стовідсотково гарантувати уникнення дебіторської заборгованості ніхто не може. Ситуації, коли фірми працюють тільки по 100% предоплаті, до уваги не беруться. Вказане, правда, не означає, що звести до мінімуму ризик виникнення дебіторської заборгованості неможливо або невиправдано. Все залежить від конкретної ситуації, можливостей та особливо бажання працювати в цьому напрямі.

За певних умов уникнути боргу можливо ще до укладення відповідної угоди. Уважне вивчення умов проекту угоди, запропонованого потенційним партнером, в багатьох випадках надасть змогу виявити як положення, що вам не досить прийнятні, так і наміри партнера щодо виконання своїх зобов’язань. На практиці нерідкі випадки, коли запропонований проект угоди містить односторонні положення щодо забезпечення зобов’язання, і що дивує - не на користь ініціатора угоди. В цій ситуації краще або взагалі відмовитися від такого “співробітництва”, або ретельнійшим чином перевірити платоспроможність, фінансову стабільність партнера, а, насамперед, його ділову репутацію.

Набагато складніше виявити ділову непорядність партнера, коли співпраця будується за принципом пропорційного збільшення її об’ємів. Загалом на практиці це відбувається наступним чином. Під реалізацію з самого початку замовляється незначна кількість продукції. Остання після її реалізації, звичайно, оплачується. І так декілька разів, поступово збільшуючи об’єми замовлень. Отримавши продукцію в об’ємі, що цікавить недобросовістного партнера, останній про її оплату, звичайно, “забуває”. Враховуючи, що такі або подібні комерсанти в переважній більшості не маються ліквідного майна для погашення боргу або користуються ним на правах оренди, стягнення боргу в судовому порядку, нажаль, не призведе до його реального погашення. Порушення справи про банкрутство, крім морального задоволення, також нічого не принесе.

Щоб не вскочити в таку халепу, можна порекомендувати підприємцям укладати подібні угоди, наприклад, на умовах, які передбачають перехід права власності на продукцію тільки у разі її повної оплати. Як показує практика, на такі умови угод недобросовістні покупці майже ніколи не погоджуються, оскільки в ланцюжку “добросовістний продавець - недобросовістний покупець” з’являється зайве кільце - кінцевий набувач майна, до якого право власності на придбане майно не переходить. В гіршому випадку можливо витребувати продане майно у його кінцевого набувача.

Таким чином, перед укладенням угоди його сторона має мати на увазі ту обставину, що чим більш вигідні її умови, тим більший ризик виникнення боргу, а отже - збитків.

Дієвим способом мінімізації ризику виникнення боргу є правильне застосування видів забезпечення виконання зобов’язань, передбачених законодавством, а особливо - їх поєднання. Нагадаю, що ст. 178 ЦК УРСР передбачає їх наступні види: неустойка (штраф, пеня), застава, порука і гарантія. Дієвість цього способу, насамперед, полягає в матеріальній зацікавленості погашення боргу з метою уникнення значно більших збитків, в порівнянні з сумою боргу.